Столица: Симферополь
Крупнейшие города: Севастополь, Симферополь, Керчь, Евпатория, Ялта
Территория: 26,2 тыс. км2
Население: 1 977 000 (2005)
Крымовед
Путеводитель по Крыму
Новости
История Крыма
Въезд и транспорт
Курортные регионы
Пляжи Крыма
Аквапарки
Достопримечательности
Крым среди чудес Украины
Крымская кухня
Виноделие Крыма
Крым запечатлённый...
Вебкамеры и панорамы Карты и схемы Библиотека Магазин Ссылки Статьи Гостевая книга
Группа ВКонтакте:

Интересные факты о Крыме:

Аю-Даг — это «неудавшийся вулкан». Магма не смогла пробиться к поверхности и застыла под слоем осадочных пород, образовав купол.

Главная страница » Библиотека » «Альминские чтения. Материалы научно-практической конференции. Выпуск № 4 (2012)»

В.М. Полторак. «Михайло Чайковський (Садик-паша) про формування та бойові дії «козаків оттоманських» під час Східної (Кримської) війни 1853—1856 років»

Східна війна стала однією з війн, які відносяться до категорії «передсвітових». Масштаб бойових дій, участь ведучих країн світу, підсумки війни використовуються як докази такої приналежності. До цих доказів можна додати також згодом поширене в практиці світових війн використання нових методів ідеологічної та підривної діяльності, зокрема — створення іноземних легіонів із числа незадоволених становищем в складі тієї чи іншої держави груп населення. Зокрема, маються на увазі болгарські волонтери в складі російської армії та козацькі полки в складі армії османської. Приклад останніх розглядається в даній статті за матеріалами спогадів їх очільника — Михайла Чайковського (Мехмед Садик-паша; Mehmed Sadyk Pasha; Michal Czaykowski).

Михайло Чайковський був відомим письменником, військовим і громадським діячем. Під впливом популярних в середовищі поляків-емігрантів панславістскіх ідей, він ще в 1837 році в Парижі сформулював проект об'єднання слов'ян під верховенством Османської імперії. Особливе місце в створенні такої слов'янської федерації повинні були зайняти військові підрозділи козаків. Слов'янські легіони з одного боку були реальною військовою силою, а з іншого символізували нерозривний зв'язок з козаками — борцями проти Російської імперії. Його панславістська концепція вступила в зіткнення з слов'янофільством, популярним в Російській імперії. Різнобічну постать Садик-паші і його вплив на модернізацію в Південно-Східній Європі давно активно вивчають історики з Польщі, Росії, Болгарії, Туреччини, України тощо. Польський емігрант та агент Отелю Ламбер у 1850 р. він прийняв іслам і нове ім'я — Садик-бей (згодом отримав підвищення до рангу паші). Він вступив на службу до османської адміністрації в 1853 р. і домігся від султана підписання указу про відновлення козацьких підрозділів в складі османської кавалерії (Рис. 1). Садик-паша керував оттоманськими козаками до 1870 року, коли вийшов у відставку. Підрозділ було переформовано і він проіснував до 1877 року, коли був майже повністю знищений в обложеній Плевні. Сам Михайло Чайковський повернувся до України, де за остаточно нез'ясованих обставин був знайдений мертвим у 1886 р. в своєму маєтку в Бірках (тоді Чернігівська губернія). Саме в останнє десятиріччя життя він пише спогади, які стали джерелом для цього дослідження.

Передусім слід зазначити, що написані через понад двадцять років після подій, спогади Михайла Чайковського потребують значної перехресної перевірки з іншими документальними та мемуарними свідченнями. Також на якість мемуарів вплинула зміна політичної позиції самого автора (він повернувся на схилі років до імперії, проти якої все своє життя воював), його бойкот з боку польських національних організацій тощо. Однак на даний момент його спогади залишаються єдиним фронтальним джерелом про формування та бойовий шлях оттоманських козаків під час Східної війни. Короткий зміст його спогадів подано в доданій таблиці, яка також містить анотований опис інформації про формування та бойовий шлях оттоманських козаків 1853—1856 рр. (Таб. 1).

Мемуари М. Чайковського дійшли до нас у декількох варіантах. Першим можна вважати текст польською мовою, написаний у 1870—1886 рр. в Києві та на Чернігівщині, який перейшов до рук сина Садик-паші, генерала російської армії Адама Чайковського, який в свою чергу передав мемуари до редакції «Київської Старовини» для публікації. У 1891 році частково вони були опубліковані, доведені до 1840-х років, але в подальшому видання припинилось [1]. Друге видання, яке ґрунтувалось на мемуарах Садик-паші — це стаття його дочки Кароліни Суходольської [2, с. 429—468] про участь болгар в козацьких підрозділах її батька. Відомо, що цей варіант мемуарів був написаний французькою мовою і напевно представляв собою начерки мемуарів, написані перед від'їздом Чайковського до України у 1871 р. Сліди цього тексту губляться — архів К. Суходольської до сьогодні не знайдений. Знов виринає перший варіант мемуарів у 1895 році в Москві, де редакція «Російської Старовини» знов за посередництва Адама Чайковського береться за їхню публікацію [3]. Найбільш повна до сьогодні версія мемуарів Садик-паші друкувалась майже десятиріччя в цьому часописі, проте досі мало вивчена дослідниками. Саме на ній ґрунтується анотований опис згадок про бойові дії оттоманських козаків протягом Східної війни, які публікуються нами у доданій таблиці. Відштовхуючись від часткового видання мемуарів в «Київській Старовині», у Львові у 1898 році публікується його переклад на польську мову [4], проте цей текст звичайно не йде далі 1840-х років, якими закінчується перша публікація в Києві. Ще одна публікація мемуарів, написаних у 1970—1886 роках була здійснена у 1962 р. у Варшаві польською мовою [5]. Це видання ґрунтувалось на тому самому тексті, який свого часу надавав Адам Чайковський, проте за коментарем видавців, було більш повним та стосувалося тільки часу Східної війни. Звірка текстів підтверджує те, що редакція «Російської Старовини» скоротила деякі фрагменти тексту, особливо що стосується стосунків між польським, англійським та турецьким офіцерським корпусами [6, p. 78—81].

За мемуарами М. Чайковського маємо змогу простежити увесь хід формування козацьких полків в складі османської армії, їхню участь в бойових діях на Дунайському театрі бойових дій тощо. 20 жовтня 1853 р. датується іраде (указ султана) про відновлення «полку козаків оттоманських», згодом до нього додались 2-й полк драгунів та третій полк козаків, які сформували дивізію, а ще згодом — корпус оттоманських козаків. На думку турецького історика Д. Бандема, Порта обережно не називала ці полки польськими, воліючи замість цього використовувати назву козацькі полки. Оттоманське керівництво також було обережним, аби не брати на службу польських та угорських офіцерів поблизу австрійського кордону, адже Порта раніше дали гарантії цього Австрії [7, p. 50—51]. Проте зміст мемуарів Садик-паші дає підстави вважати, що поляки складали заледве 10% персонального складу 1-го полку (в основному, офіцери), щоправда складаючи більшість у недеформованих 2-му та 3-му полках. Інші джерела (зокрема, «Список іменний корпусу козаків оттоманських», виданий у 1857 р.) дає підстави вважати, що серед козаків були українці, російські старообрядці, болгари, угорці, турки тощо.

Рис. 1. Садик-паша приймає козаків з Добруджи та Шумли 6 травня 1854 року. Ілюстрацію опубліковано у «Ілюстрованих Лондонських Новинах» (Illustrated London News) від 6 травня 1854 року. Републіковано: Badem, Candan. The Ottoman Crimean War (1853—1856). Leidem-Boston, 2010. P. 241

Козацький полк Садик-паші (його ще воліли звати Ефенді — це середній офіцерський ранг, на відміну від паші — генеральського) увійшов до Румелійської армії на чолі з Омер-пашою і використовувались для протидій російським козакам армії генерала Паскевича, яка обложила фортецю Силістра. Сам Омер-паша залишився у Шумені з 40 000 війська, але він коливався у рішенні чи прийти на допомогу Сілістрі, чи організувати диверсійну операцію. Насправді він не хотів втягнутись у зіткнення у відкритому полі із великою російською армією. Отже, все, що він зробив — надіслав козацький полк Садик-паші та 5 000 ополченців з Разграда для заняття позицій на певній дистанції поруч російських позицій [7, p. 185]. Тут козаки відзначились декількома успішними операціями, а згодом першими увійшли до залишеного росіянами Бухаресту. Садик-паша в цей час активно пропагує козацькі ідеї серед православного населення Балкан, при цьому вступає в конфлікт з польськими офіцерами та англійським командуванням. Він негативно відзивався про одного з офіцерів, який, «як більшість англійських офіцерів, які купили свої посади, а не отримали їх за службу та звершення, ставились до своїх офіцерів, як до негрів» [7, p. 243].

В квітні 1855 р. Садик-паша був відряджений Портою для перевірки питання щодо можливості прийняття християн на військову службу. Рапорт Садик-паші надав великому візиреві дискусійні пункти, чи можуть християнські волонтери бути набрані до армії. Він писав, що кавалерійські частини можуть бути набрані з Велко Тирново, Гіша, Єні Пазара та Сарай-Босна, а піхотні — з Мостара, Ішкодра, Яніна та Салонік. Садик-паша писав у своїх мемуарах, що султан бажав, аби цей проект був обговорений з представниками європейських великих держав [8, с. 573]. Проте згідно його ж спогадів, їм не сподобалась ця ідея. Лорд Стратфорд де Редкліф навіть сказав йому, що такий проект не буде схвалений, адже тоді через декілька років християнські піддані Османської імперії будуть мати цілу армію, добре навчену та здатну до боротьби. «Це не є нашим завданням», — начебто мовив лорд Стратфорд Садик-паші. Австрія перебувала у тому самому стані остраху перед появою військового духу серед османських слов'ян. Таким чином, згідно спогадів Садик-паші, Порта зустрілась з опозицією зі всіх боків та врешті-решт Західні держави не дозволили їй провести цю реформу [7, p. 341—342].

Достатньо цікавими є повідомлення М. Чайковського про плани створення єврейського полку гусарів в складі козацького корпусу, про загадковий «Українсько-Бессарабський комітет», про проект створення козацьких поселень в дельті Дунаю тощо. Є також інформація про плани висадки козацького корпусу в Криму у 1855 р., а згодом — на Кавказі (також вказані причини нереалізованості таких планів).

Отже, спогади Михайла Чайковського є цінним джерелом щодо формування та бойового шляху оттоманських козаків, персонального складу, бойових якостей, військово-політичної ситуації на Балканах у 1853—1856 рр., а тому можуть стати в нагоді дослідникам історії Східної (Кримської) війни.

Список використаної літератури

1. Записки М. Чайковского (Садык-паши) // Киевская Старина. 1891, 1892.

2. Суходолска К. Българите в неизданите мемуари на Чайка Чайковски (Садък-паша) // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. София, 1894. Кн. X.

3. Чайковский М. Записки // РС. 1895—1898, 1900, 1904.

4. Pamiętnik Sadyka Paszy. Lwow, 1898.

5. Moje wspomnienia o wojnie 1854 roku. Warszawa, 1862.

6. Segel Harol B. Mieckiewicz and the Juwish legion in memoirs of the Sadyk Pasha (Michał Czajkowski) // The Polish review. #3. 1965. Vol. 10.

7. Badem, Candan. The Ottoman Crimean War (1853—1856). Leidem-Boston, 2010.

8. Заметки и воспоминания Михаила Чайковского (Садык-паши) // РС. Декабрь 1904. Т. 35.

Додаток

Таблиця 1. Повідомлення про оттоманських козаків під час Східної (Кримської) війни у спогадах М. Чайковського1

Вихідні дані публікації Короткий зміст, поданий у виданні (автор — перекладач «Записок» В.В. Тимощук, подано мовою оригіналу) Анотація згадок про оттоманських козаків (автор — В.М. Полторак)
Рік Том Випуск Сторінки Глава Сторінки
LII 670—678 (9) Революционное движение в Европе стихает. Поступок Австрии с венгерскими генералами. Выступление турецких войск из Румынии на усмирение бунта в Боснии. Французское правительство отказывает мне в дальнейшем покровительстве и паспорте; равнодушие, с коим отнеслись к этому польские власти в Париже. Мое намерение перейти в магометанство. Подарки и безграничная доброта Абдул-Меджида. М. Чайковський аналізує міжнародне становище початку 1850-х в Південно-Східній Європі, згадує про втрату ним підтримки з боку французького уряду та про вимушений крок прийняття ісламу задля вступу на оттоманську службу під іменем Мехмед Садик-бей (с. 673).
1898 95 9 651—685 (35) LIII 678—685 (8) Счастливые дни, проведенные в Зашлы-Босна. Иерусалимский вопрос. Ключи от Гроба Господня. Мои переговоры с Л а валетом касательно посылки оттоманского флота в Тунис. Отношения между Высокой Портой и Россией ухудшаются. Приезд князя Меншикова. Окончание злополучных волнений в Боснии; ошибка Омер-паши. Лорд Редклиф противится назначению генерала Бема. Переговоры с князем Меншиковым. Пожар в моем конаке и гибель всего моего имущества. Щедрая и дружеская помощь, оказанная мне турками. Разрыв Высокой Порты с Россией. Отъезд князя Меншикова и русского посольства в Одессу. Отримавши земельний наділ в місцевості Зашли-Босна, М. Чайковський розробляє концепцію федерації слов'ян і турків (с. 680). Випадкова пожежа (с. 684) знищує його маєток разом з усім архівом, в тому числі документами з історії запорозьких козаків на службі у Османської імперії. Описується становище в Стамбулі під час місії князя Меншикова.
LIV 169—180 (12) Положение турецкого правительства по отъезде князя Меншикова. Секрет генерала Дембинского. Мое предложение относительно формирования казацкого полка одобрено султаном. Я произведен в паши и назначен командующим казацким полком. Сформирование этого полка. Определение поляков в турецкое войско. М. Чайковський формулює ідею відновлення оттоманського козацтва (с. 172), говорить про вплив на «українських та інших козаків». Зазначено, що команди в новоствореному полку будуть віддаватись «малоросійською мовою», а сам Чайковський став отаманом (мірмірем-пашею). Описується устрій новоствореного козацького підрозділу (с. 175, 179).
96 10 169—209 (41) LV 180—192 (13) Магометане жаждут войны. Волнение софтов. Бегство лорда Редклифа и английской колонии на суда. Водворение спокойствия. Объявление войны. Приезд генерала Высоцкого. Проект лорда Редклифа относительно сформирования аристократического польского легиона в Румелии и демократического легиона в Анатолии. Примирение Решида и Риза пашей. Поход лорда Дудлей-Стюарт. Предложение сербов. Поляки и болгары. Приезд в Стамбул Замойского. Его деятельность. В Стамбулі, а згодом Адріанополі продовжується формування полку козаків. Серед поповнення — добруджанські старообрядці на чолі з Й. Гончаров им. Одночасно старообрядницький митрополит із Добруджі переховується у Садик-паші (с. 186). Обгрунтовється використання козаками старовинного прапора задунайських козаків (с. 187).
LVI 192—199 (8) Присяга. Европейская колония в Карагаче. Способ применения тенджимата, придуманный Кабризли-пашою. Прибытие в Шумлу. Набор рекрут, неудавшийся в Добрудже, продолжается в Болгарии. Переход русских через Дунай. Бестолковое отступление корпуса Мустафы-паши. Военный совет в Варне. Новый план военных действий. Казаки из Добруджи. Передача знамени и документов в знак восстановления Запорожского Войска. Полк переходить до місця розташування Румелійськоїх армії — Шумли (с. 195). У Калафаті розташована 4 сотня козаків (с. 198). Відбувається процесія урочистої передачі козакам прапору задунайських козаків на самому початку облоги російською армією Силістри (с. 198).
LVII 200—209 (10) Назначение сердар-экрема. Изменение первоначального плана войны; причины, вызвавшие эту перемену. О том, что происходило в Париже и что делали там поляки. Я назначен командовать отрядом, которому приказано занять Дели-Орман. Під час розташування в Шумлі М. Чайковський продовжує формування козацьких сотень. Здійснено їх опис (с. 206).
LVIII 451—459 (8) Сосредоточение турецких войск под Шумлою. Осада Силистрии. Приготовления к отправке в крепость конвоя с транспортом. Удачное выполнение этого замысла. Появление кавалерии. Возвращение в Шумлу. Отношение англичанина Сименса к дезертирам-полякам. Записка Вл. Замойского. Полк отаманських козаків відправлений в місцевість Делі-Орман для організації комунікації із обложеною Силістрою (с. 454). Козаки рятують обложену фортецю, доставивши необхідні провіант та боєприпаси.
LIX 459—468 (10) Гасан-паша овладевает островом Ромадана. Журжево. Приезд сердар-экрема. Консул пяти держав. Рапорт полковника Сименса. Приезд Замойского. Проект сформирования второго казацкого полка. Скиндер-бей (Илинский) и его приказы. Стрельба картечью в башибузуков. Полк козаків передислокувався до переправи під Журжево. Під Рущуком отримана козаками зброя від Наполеона III (зазначено, що ще з сердини травня транспортувалась туди зі Стамбула). Згадка про ідею створення 2-го полку отаманських козаків (с. 466).
LX 667—679 (13) Особенности действий турецких войск. Приказ сердар-экрема. Вступление в Бухарест. Появление в Бухаресте Скиндер-бея. Князь Григорий Стурдза. Храбрость турецкой кавалерии. Предложение румынского правительства. Столкновение с полковником Сименсом. Нахальство полковника Дюмона. Мой разговор с этим австрийцем. Предложения румын отвергнуты. Подрядчик Халил. Встреча генерала Коронини с Омер-пашею. Козаки першими вступають в Бухарест (с. 670), начальник штабу М. Чайковського Каетан Остоя призначений комендантом міста. З прибуттям турецького головнокомандуючого Омер-паші комендантом Бухаресту призначений сам М. Садик-паша (с. 676).
LIX 679—689 (11) Обед у генерала Коронини. Приезд Дервиш-паши. Замойский и его политика. Претенденты на звание господаря Румынии. Решение Порты относительно назначения князя Стирбея господарем. Переход в Браилов. Прием, оказанный нам Ефремом Обреновичем. Пропавшие полки кавалерии. Грандиозная охота. Вступление в Браилов: польские жиды и жидовки. Опис служби козаків в Бухаресті, відносини з волохами та австрійцями (с. 681). До М. Чайковського доставлене звернення від підпільного «Українського та Бессарабського комітету» про антиросійські настрої в Україні (с. 682). М. Чайковський розсилає прокламації в Бессарабії, «Украйне», на Поділлі та Волині (с. 685). Через австрійські інтриги його відсторонюють від поста коменданта Бухаресту
LXII 219—224 (6) Праде о сформировании второго казацкого полка. Князь Витольд Чарторыйский. Выступление из Браилова. Инструкция сердар-экрема. Отношение к нам молдован. Столкновение с австрийцами. Карнавал в Галаце. Полк козаків відправляється до Браїлова (с. 219), потім вступає в Галац (с. 223). Зайнявши лінію на р. Сереті, козаки навели переправи та забезпечували охорону рубежу (с. 220—221). Відзначено, що в 1-му полку козаків тільки 60 поляків, тобто зовсім невеликий відсоток (із майже тисячі офіцерського та рядового складу; с. 222).
LXIII 224—230 (7) Беспечность австрийцев. Интриги Замойского. Приказание идти в Крым, а мне остаться на Дунае. Расформирование нашего корпуса. Столкновение с неприятелем близ Тульчи. Мои распоряжения. Описано службу козаків на лінії Гуш-Рені (с. 224), передислокація в Браїлов (с. 227) та Тульчу (с. 228), де відбувається сутичка із росіянами. Отриманий наказ готуватись до висадки в Криму, але він відізваний через інтриги (с. 225).
LXIV 230—236 (7) Недружелюбное отношение ко мне поляков. Их насмешки. Интрига против меня Замойского. Неудавшаяся попытка войти в сношение с кавказскими племенами. Новая интрига Замойского. Козацькі полки дислокуються у Ласковиці, В. Тирново, Шумлі, Варні, Бургасі (с. 230). 1-й полк відправлений до В. Тирново, 2-й полк на стадії формування в районі Шумли (с. 231). Поява ідеї про 3-й полк. Козаки передислоковані в район Варна, Бургас (с. 233). Дискусії про вступ на англійську службу.
LXV 455—464 (10) Дезертирство польских солдат. Прибытие в лагерь Адама Мицкевича и кн. Владислава Чарторыйского. Новый проект Замойского. Интриги его и лорда Редклифа. Неудавшаяся попытка привлечь болгар на службу в английском войске. Козаки дислокуються у районі Бургас-Созополь (с. 455). А. Міцкевич прибув до розташування оттоманських козаків (с. 456). Відбувся огляд усього корпусу, в якому відзначено 14 сотень, проведено масштабне полювання, яке змальоване на відомій літографії (с. 457). Недоформований 3-й полк вступив на англійську службу (с. 457).
5 455—469 (15) LXVI 464—469 (6) Попытка Ротшильда образовать полк из евреев и основать еврейское царство в Иерусалиме. Падение Севастополя и прекращение военных действий. Участие болгар в железнодорожном акционерном обществе. Несбывшиеся надежды поляков на восстановление Польши. Поездка Чайковского в Константинополь. Свидание с Замойский. Письмо к Чайковскому Гортензии Корну. Взимку 1854/1855 козацький корпус розташувався у Сливені (с. 464), потім згадується місце наступного зимування. Сатман біля Шумли (с. 466). Висловлена ідея Ротшильда за посередництва А. Міцкевича організувати в складі оттоманських козаків єврейський полк «гусарів махабенча» на чолі з полоквником Бернардчиком (с. 464—465). Восени 1855 року козаки редифу (резервісти-добруджанські старообрядці) розпущені по домівкам (с. 467), М. Чайковський через лист від Гортензії Корну отримав рекомендацію Наполеона III продовжити очолювати оттоманських козаків.
6 655—696 (42) LXVII 685—696 (12) Заслуги поляков в Турции во время войны 1853—1856. Поручение Чайковскому наблюдать границу Турции с Грециею. Командировка его в Добруджу, Молдавию и Валахию. Возвращение в Константинополь. Неудавшийся проект об устройстве военных (казацких) поселений. Пожалование Чайковскому чина бейлербея. Опис перебування оттоманських козаків в районі Шумла-Адріанополь (с. 688). Згадка про конфлікт із згодом відомим польським діячем Мілковським (с. 695). Опис формування драгунського полку (с. 686). Експедиція до дельти Дунаю навесні 1856 року і проект створення військових козацьких поселень (с. 688—691). Призначення М. Чайковського бейлербеем Румелії (с.694). Польські інтриги в середовищи старообрядців проти М. Чайковського, розформування в результаті цього козацьких редифів (резервістів) у Добруджі.

Примечания

1. Таблиця складена за: Чайковский М.С. Записки // РС. 1895—1898, 1900, 1904.

 
 
Яндекс.Метрика © 2019 «Крымовед — путеводитель по Крыму». Главная О проекте Карта сайта Обратная связь