В.М. Полторак. «Михайло Чайковський (Садик-паша) про формування та бойові дії «козаків оттоманських» під час Східної (Кримської) війни 1853—1856 років»

Східна війна стала однією з війн, які відносяться до категорії «передсвітових». Масштаб бойових дій, участь ведучих країн світу, підсумки війни використовуються як докази такої приналежності. До цих доказів можна додати також згодом поширене в практиці світових війн використання нових методів ідеологічної та підривної діяльності, зокрема — створення іноземних легіонів із числа незадоволених становищем в складі тієї чи іншої держави груп населення. Зокрема, маються на увазі болгарські волонтери в складі російської армії та козацькі полки в складі армії османської. Приклад останніх розглядається в даній статті за матеріалами спогадів їх очільника — Михайла Чайковського (Мехмед Садик-паша; Mehmed Sadyk Pasha; Michal Czaykowski).

Михайло Чайковський був відомим письменником, військовим і громадським діячем. Під впливом популярних в середовищі поляків-емігрантів панславістскіх ідей, він ще в 1837 році в Парижі сформулював проект об'єднання слов'ян під верховенством Османської імперії. Особливе місце в створенні такої слов'янської федерації повинні були зайняти військові підрозділи козаків. Слов'янські легіони з одного боку були реальною військовою силою, а з іншого символізували нерозривний зв'язок з козаками — борцями проти Російської імперії. Його панславістська концепція вступила в зіткнення з слов'янофільством, популярним в Російській імперії. Різнобічну постать Садик-паші і його вплив на модернізацію в Південно-Східній Європі давно активно вивчають історики з Польщі, Росії, Болгарії, Туреччини, України тощо. Польський емігрант та агент Отелю Ламбер у 1850 р. він прийняв іслам і нове ім'я — Садик-бей (згодом отримав підвищення до рангу паші). Він вступив на службу до османської адміністрації в 1853 р. і домігся від султана підписання указу про відновлення козацьких підрозділів в складі османської кавалерії (Рис. 1). Садик-паша керував оттоманськими козаками до 1870 року, коли вийшов у відставку. Підрозділ було переформовано і він проіснував до 1877 року, коли був майже повністю знищений в обложеній Плевні. Сам Михайло Чайковський повернувся до України, де за остаточно нез'ясованих обставин був знайдений мертвим у 1886 р. в своєму маєтку в Бірках (тоді Чернігівська губернія). Саме в останнє десятиріччя життя він пише спогади, які стали джерелом для цього дослідження.

Передусім слід зазначити, що написані через понад двадцять років після подій, спогади Михайла Чайковського потребують значної перехресної перевірки з іншими документальними та мемуарними свідченнями. Також на якість мемуарів вплинула зміна політичної позиції самого автора (він повернувся на схилі років до імперії, проти якої все своє життя воював), його бойкот з боку польських національних організацій тощо. Однак на даний момент його спогади залишаються єдиним фронтальним джерелом про формування та бойовий шлях оттоманських козаків під час Східної війни. Короткий зміст його спогадів подано в доданій таблиці, яка також містить анотований опис інформації про формування та бойовий шлях оттоманських козаків 1853—1856 рр. (Таб. 1).

Мемуари М. Чайковського дійшли до нас у декількох варіантах. Першим можна вважати текст польською мовою, написаний у 1870—1886 рр. в Києві та на Чернігівщині, який перейшов до рук сина Садик-паші, генерала російської армії Адама Чайковського, який в свою чергу передав мемуари до редакції «Київської Старовини» для публікації. У 1891 році частково вони були опубліковані, доведені до 1840-х років, але в подальшому видання припинилось [1]. Друге видання, яке ґрунтувалось на мемуарах Садик-паші — це стаття його дочки Кароліни Суходольської [2, с. 429—468] про участь болгар в козацьких підрозділах її батька. Відомо, що цей варіант мемуарів був написаний французькою мовою і напевно представляв собою начерки мемуарів, написані перед від'їздом Чайковського до України у 1871 р. Сліди цього тексту губляться — архів К. Суходольської до сьогодні не знайдений. Знов виринає перший варіант мемуарів у 1895 році в Москві, де редакція «Російської Старовини» знов за посередництва Адама Чайковського береться за їхню публікацію [3]. Найбільш повна до сьогодні версія мемуарів Садик-паші друкувалась майже десятиріччя в цьому часописі, проте досі мало вивчена дослідниками. Саме на ній ґрунтується анотований опис згадок про бойові дії оттоманських козаків протягом Східної війни, які публікуються нами у доданій таблиці. Відштовхуючись від часткового видання мемуарів в «Київській Старовині», у Львові у 1898 році публікується його переклад на польську мову [4], проте цей текст звичайно не йде далі 1840-х років, якими закінчується перша публікація в Києві. Ще одна публікація мемуарів, написаних у 1970—1886 роках була здійснена у 1962 р. у Варшаві польською мовою [5]. Це видання ґрунтувалось на тому самому тексті, який свого часу надавав Адам Чайковський, проте за коментарем видавців, було більш повним та стосувалося тільки часу Східної війни. Звірка текстів підтверджує те, що редакція «Російської Старовини» скоротила деякі фрагменти тексту, особливо що стосується стосунків між польським, англійським та турецьким офіцерським корпусами [6, p. 78—81].

За мемуарами М. Чайковського маємо змогу простежити увесь хід формування козацьких полків в складі османської армії, їхню участь в бойових діях на Дунайському театрі бойових дій тощо. 20 жовтня 1853 р. датується іраде (указ султана) про відновлення «полку козаків оттоманських», згодом до нього додались 2-й полк драгунів та третій полк козаків, які сформували дивізію, а ще згодом — корпус оттоманських козаків. На думку турецького історика Д. Бандема, Порта обережно не називала ці полки польськими, воліючи замість цього використовувати назву козацькі полки. Оттоманське керівництво також було обережним, аби не брати на службу польських та угорських офіцерів поблизу австрійського кордону, адже Порта раніше дали гарантії цього Австрії [7, p. 50—51]. Проте зміст мемуарів Садик-паші дає підстави вважати, що поляки складали заледве 10% персонального складу 1-го полку (в основному, офіцери), щоправда складаючи більшість у недеформованих 2-му та 3-му полках. Інші джерела (зокрема, «Список іменний корпусу козаків оттоманських», виданий у 1857 р.) дає підстави вважати, що серед козаків були українці, російські старообрядці, болгари, угорці, турки тощо.

Рис. 1. Садик-паша приймає козаків з Добруджи та Шумли 6 травня 1854 року. Ілюстрацію опубліковано у «Ілюстрованих Лондонських Новинах» (Illustrated London News) від 6 травня 1854 року. Републіковано: Badem, Candan. The Ottoman Crimean War (1853—1856). Leidem-Boston, 2010. P. 241

Козацький полк Садик-паші (його ще воліли звати Ефенді — це середній офіцерський ранг, на відміну від паші — генеральського) увійшов до Румелійської армії на чолі з Омер-пашою і використовувались для протидій російським козакам армії генерала Паскевича, яка обложила фортецю Силістра. Сам Омер-паша залишився у Шумені з 40 000 війська, але він коливався у рішенні чи прийти на допомогу Сілістрі, чи організувати диверсійну операцію. Насправді він не хотів втягнутись у зіткнення у відкритому полі із великою російською армією. Отже, все, що він зробив — надіслав козацький полк Садик-паші та 5 000 ополченців з Разграда для заняття позицій на певній дистанції поруч російських позицій [7, p. 185]. Тут козаки відзначились декількома успішними операціями, а згодом першими увійшли до залишеного росіянами Бухаресту. Садик-паша в цей час активно пропагує козацькі ідеї серед православного населення Балкан, при цьому вступає в конфлікт з польськими офіцерами та англійським командуванням. Він негативно відзивався про одного з офіцерів, який, «як більшість англійських офіцерів, які купили свої посади, а не отримали їх за службу та звершення, ставились до своїх офіцерів, як до негрів» [7, p. 243].

В квітні 1855 р. Садик-паша був відряджений Портою для перевірки питання щодо можливості прийняття християн на військову службу. Рапорт Садик-паші надав великому візиреві дискусійні пункти, чи можуть християнські волонтери бути набрані до армії. Він писав, що кавалерійські частини можуть бути набрані з Велко Тирново, Гіша, Єні Пазара та Сарай-Босна, а піхотні — з Мостара, Ішкодра, Яніна та Салонік. Садик-паша писав у своїх мемуарах, що султан бажав, аби цей проект був обговорений з представниками європейських великих держав [8, с. 573]. Проте згідно його ж спогадів, їм не сподобалась ця ідея. Лорд Стратфорд де Редкліф навіть сказав йому, що такий проект не буде схвалений, адже тоді через декілька років християнські піддані Османської імперії будуть мати цілу армію, добре навчену та здатну до боротьби. «Це не є нашим завданням», — начебто мовив лорд Стратфорд Садик-паші. Австрія перебувала у тому самому стані остраху перед появою військового духу серед османських слов'ян. Таким чином, згідно спогадів Садик-паші, Порта зустрілась з опозицією зі всіх боків та врешті-решт Західні держави не дозволили їй провести цю реформу [7, p. 341—342].

Достатньо цікавими є повідомлення М. Чайковського про плани створення єврейського полку гусарів в складі козацького корпусу, про загадковий «Українсько-Бессарабський комітет», про проект створення козацьких поселень в дельті Дунаю тощо. Є також інформація про плани висадки козацького корпусу в Криму у 1855 р., а згодом — на Кавказі (також вказані причини нереалізованості таких планів).

Отже, спогади Михайла Чайковського є цінним джерелом щодо формування та бойового шляху оттоманських козаків, персонального складу, бойових якостей, військово-політичної ситуації на Балканах у 1853—1856 рр., а тому можуть стати в нагоді дослідникам історії Східної (Кримської) війни.

Список використаної літератури

1. Записки М. Чайковского (Садык-паши) // Киевская Старина. 1891, 1892.

2. Суходолска К. Българите в неизданите мемуари на Чайка Чайковски (Садък-паша) // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. София, 1894. Кн. X.

3. Чайковский М. Записки // РС. 1895—1898, 1900, 1904.

4. Pamiętnik Sadyka Paszy. Lwow, 1898.

5. Moje wspomnienia o wojnie 1854 roku. Warszawa, 1862.

6. Segel Harol B. Mieckiewicz and the Juwish legion in memoirs of the Sadyk Pasha (Michał Czajkowski) // The Polish review. #3. 1965. Vol. 10.

7. Badem, Candan. The Ottoman Crimean War (1853—1856). Leidem-Boston, 2010.

8. Заметки и воспоминания Михаила Чайковского (Садык-паши) // РС. Декабрь 1904. Т. 35.

Додаток

Таблиця 1. Повідомлення про оттоманських козаків під час Східної (Кримської) війни у спогадах М. Чайковського¹

Примечания

1. Таблиця складена за: Чайковский М.С. Записки // РС. 1895—1898, 1900, 1904.