Столица: Симферополь
Крупнейшие города: Севастополь, Симферополь, Керчь, Евпатория, Ялта
Территория: 26,2 тыс. км2
Население: 1 977 000 (2005)
Крымовед
Путеводитель по Крыму
Новости
История Крыма
Въезд и транспорт
Курортные регионы
Пляжи Крыма
Аквапарки
Достопримечательности
Крым среди чудес Украины
Крымская кухня
Виноделие Крыма
Крым запечатлённый...
Вебкамеры и панорамы Карты и схемы Библиотека Магазин Ссылки Статьи Гостевая книга
Группа ВКонтакте:

Интересные факты о Крыме:

В Крыму находится самая длинная в мире троллейбусная линия протяженностью 95 километров. Маршрут связывает столицу Автономной Республики Крым, Симферополь, с неофициальной курортной столицей — Ялтой.

Главная страница » Библиотека » «Мир усадебной культуры» (VI Крымские Международные научные чтения. Сборник докладов)

О.А. Лобко. Історія родин Потоцьких, Строганових, Щербатових у контексті дослідження Поділля кінця XVIII — початку XX ст.

Перший поділ Речі Посполитої (1772 р.) став початком кінця колись могутньої держави, яка протягом XVIII ст. все більше агонізувала. Польська держава другої половини століття являла собою сповнений внутрішніх суперечностей політичний організм, де уся влада зосереджувалась у руках вищої аристократії, а повноваження короля були майже номінальними і сильно обмеженими.

Панівне становище в державі займали магнати-землевласники, від яких залежала зовсім безземельна шляхта. З поміж останньої рекрутувалися управителі, орендарі чи посесори магнатських маєтків.

У другій половині XVIII ст. суттєво збільшували обшири латифундій певних магнатських родин. В Україні саме в цей час сформувались величезні земельні володіння: Станіслава Потоцького, якому належали Уманщина, Тульчинський, Могилівський, Дашівський ключі, Ольховецьке та інші староства у Брацлавському и Подільському воєводствах, загалом 312 сіл та містечок [25, 41]; Прота Потоцького — Ямпільський, Краснянський, Махновський, Любарський ключі та інші села [25, 41].

Ці земельні володіння являли собою фактично державу у державі, бо на їх території влада магната була безмежною, основу чого складали власні військові загони, органи господарського управління, в'язниці тощо. Своєрідною магнатською державою серед найвпливовіших і найбагатших власників були українські володіння графів Потоцьких, які володіли землями в трикутнику Торговиця — Могилів — Тульчин. Столицею родинних володінь Тульчинської гілки Потоцьких стало місто Тульчин з чудовим палацом та парком, який охороняла міцна фортеця з валами.

Ії давня історія маловідома. Походила родина Потоцьких герба Пілява з міста Потока, що у Польщі.

Перші Потоцькі згадуються з XIII ст., коли Суліслав, син Бартоломея, заснував кляштор на берегах Потока неподалік Кракова [20, 22]. З 1667 по 1831 роки 37 Потоцьких займали пости сенаторів. Потоцькі Тульчинської (гетьманської) лінії належали до гербу срібної Піляви [33, 224].

Суперечливим є питання про графський титул Потоцьких Тульчинської лінії. Дана родина не мала жодного права титулуватися графами, бо в Речі Посполитій практика надання титулів була взагалі відсутня, тож Потоцькі могли отримати графське звання тільки за кордоном, або узурпувати. Щодо Потоцьких з Тульчина, то першим представником роду, якому був наданий графський титул у Росії аж у 1903 р., був правнук Станіслава Щенсного Потоцького [3, спр. 5].

В Російській імперії Потоцькі були нобілітовані в 1821 році як графи польські, а одночасно за ними графський титул, наданий австрійським імператором Францом І [8].

Під час ревізії дворянських справ, що провадились впродовж майже 25 років після польського повстання 1830—1831 рр., графи Потоцькі також були змушені доводити свою належність до дворянського стану. Так, у серпні 1844 року Центральна ревізійна комісія (ЦРК), створена 1840 р. з ініціативи Д.Г. Бібікова, розглядала справу Потоцьких, що були зареєстровані по Брацлавському повіту Подільської губернії. Серед представлених документів, зокрема, є и визначення Подільського Дворянського Депутатського Зібрання від 20 грудня 1832 року, яке спиралося на виписку з визначення Київського Дворянського Депутатського Зібрання 1803 року. Тут зазначають, що на основі посімейних списків та інших актів графи Потоцькі є власниками нерухомих та селян маєтків (до 80 000 душ) у різних повітах Київської та Подільської губерній. За указом від 19 жовтня 1831 року вони були зараховані до першого розряду дворян. ЦРК далі зазначала, що всі документи, в тому числі і листування у питанні справи Потоцьких, відправлені в Департамент Герольдії [3, спр. 96].

Варто додати, що на початок XIX ст. Станіславу-Феліксу Потоцькому на Уманщині належало 159 містечок і сіл та близько 1,5 млн. га, а річний прибуток складав 3 млн. злотих [6].

Після приєднання Подільського краю до Російської імперії в його політичному житті мало що змінилось. Практично всі найвищі урядові (і не тільки урядові) посади залишались в руках у шляхти, яка мріяла про відновлення своєї держави в стародавніх кордонах. Тому, найбільш привілейований клас сприймався царським урядом як найбільш неблагонадійний.

Родини Строганових та Щербатових визначалися в Росії своїми державними заслугами та багатством, що добре відображено у різноманітних грамотах, рескриптах і нагородах [27]. Історики XVIII ст. виводили рід Строганових, або Строгонових, від татарського мурзи з Золотої Орди: коли його взяли в полон, то спотворили тіло, від чого нібито і походить прізвище — Строганови [9; 10]. Пізніше генеалогічні витоки роду було знайдено у Великому Новгороді, звідти походив Спиридон, який жив у часи Дмитра Донського. Володіння Строганових простягались на великі території. Завдяки добуванню солі і торгівлі з приїжджими купцями рід досить швидко збагатився, а в періоди смути допомагав російським царям грошима. В одній з грамот Петра І підраховано, що під час царствування та при Михайлі Федоровичі Строганови пожертвували 841,762 карбованців, за що були зведені в ранг «именитых людей». У 1722 році Петро І в нагороду за заслуги «именитаго мужа» Григорія Дмитровича, надав його синам титул баронів, а ті започаткували три гілки роду Строганових [31].

У 1761 році імператором Францом І один з представників родини Строганових був відзначений титулом графа Римської імперії, а в 1798 р. імператор Павло І надав родові титул графів Російської імперії. Рід Строганових занесено до 5 ч. Пермської, Вологодської, Нижегородської, В'ятської і Санкт-Петербурзької Дворянських книг [9, 32.]. А герб Строганових є в Загальному Російському Гербовнику у частині 10 під № 12 [28].

Щодо відомого роду князів Щербатових, то, згідно з родовідними книгами, він походив від князів Смоленських, нащадків Великого князя Михайла Всеволодовича Чернігівського, правнука великого князя Святослава Ярославича. Прямим предком роду був князь Василь Андрійович Оболенський, на прізвисько Щербатий, який і започаткував рід Щербатових, що в багатьох поколіннях служили при царському дворі.

22 вересня 1856 року родина графів Потоцьких з Тульчинської лінії поєдналась зі Строгановими внаслідок шлюбу графа Григорія Сергійовича Строганова з фрейліною Її Імператорської Величності графинею Марією Болеславів-ною Потоцькою. Марія Болеславівна (1839—1882) була дочкою Болеслава Станіславовича, молодшого сина Станіслава Щенсного Фелікса і Софії Потоцьких, і Марії Олександрівни (1806—1845), уродженої Салтикової, дочки князя Олександра Миколайовича Салтикова і Наталії Юріївни Головкіної (1782—1860) [1, спр. 4.].

Болеслав Станіславович (1805—1893), меценат і просвітитель, отримав блискучу домашню освіту і, згідно тогочасних правил, був зарахований до війська в уланський полк. Вислуживши через два роки^чин корнета, він був переведений в лейб-гвардії кінний Його Величності полк. 1828 року він вийшов у відставку і влаштувався в департамент маетностей. Як зазначалось вище, Болеслав був одружений з Марією Олександрівною, уродженою Салтиковою [2]. Потоцькі виховували крім єдиної кровної дочки Марії, також дочку Марії Салтикової від першого шлюбу: Софію Петрівну Ідль, яку згодом було видано заміж за капітана Владислава Володковича [24, 32]. Марія Болеславівна Потоцька була заміжня за Григорієм Сергійовичем Строгановим.

Дійсний статський Радник граф Григорій Сергійович Строганов народився в 1829 році в Санкт-Петербурзі, в родині Сергія Григоровича (1794—1882) і Наталії Павлівни Строганових (1796—1872). Навчався в Московському університеті. В чині Шталмейстера двору був зарахований до Міністерства народної Освіти; від 8 січня 1864 року, почесний опікун Немирівської гімназії. У 1860 році (17 квітня) був нагороджений орденом Станіслава другого ступеня з імператорською короною [1, спр. 2].

У 1882 році Немирів перейшов у спадок до дочки Григорія Сергійовича і Марії Болеславівни — княгині Марії Григорівни Щербатової, уродженої графині Строганової (1857—1920), дружини князя Олексія Григоровича Щербатова (1848—1912). Олексій Григорович був сином Григорія Олексійовича Щербатова (1819—1881) і Софії Олександрівни, уродженої графині Паніної, онуки відомого державного діяча Микити Паніна.

Крім дочки Марії Григорівни у подружжя Строганових був ще син Сергій Григорович (28 вересня 1861—1877). Покінчив життя самогубством у Римі [1].

Тому, проживаючи в Немирівському маєтку, столичні аристократи прагнули перенести сюди все те, до чого вони звикли з дитинства, що оточувало їх у Петербурзі. Тому і не дивно, що Немирів, новий центр родини, сучасники доречно вважали Подільськими Афінами. Навколо родини Потоцьких, Строганових, Щербатових згрупувалось коло митців: художників, письменників, композиторів; у маленькому подільському містечку панував дух культури, що не могло не відобразитись на загальному розвиткові міста, на його культурному, економічному і соціальному житті.

Після смерті Станіслава Фелікса Потоцького, згідно його заповіту Немирів мав перейти до дочок Станіслава та Софії — Ольги та Софії, але з часом спадкоємцем та повноправним власником став граф Болеслав Станіславович Потоцький. Сестри відмовились від міста через величезні борги за ним (8.381.600 злотих боргу) [4. — спр. 268; спр. 269]. Тульчинський ключ перейшов до Мечислава Станіславовича Потоцького. У січні 1869 року Мечислав (в православ'ї Михайло) продав Тульчинсько-Ольховатський ключі в кількості 46 сіл за 1.250.000 карбованців сріблом племінниці Марії Болеславівні та ії чоловіку Григорію Сергійовичу Строганову [20, 12]; на той час у маєтках нараховувалось 49.092 дес. 465 саж. кв. землі [3, спр. 163]. Але вже у квітні 1874 р. Строганови перепродали Тульчинські та Оль-ховатські землі Департаменту Наділів, за що їм виплатили 3 млн 500.000 карбованців [19].

Від Потоцьких, завдяки родинним зв'язкам та продажу місто Немирів в 1860 році перейшло до родини графів Строганових, а в 1882 році — до родини князів Щербатових.

Подружжя Щербатових мало сина Володимира Олексійовича (16 лютого 1880 — 20 січня 1920) та доньку Олександру Олексійовну (ЗО серпня 1881 — 20 січня 1920). Олександра Олексійовна не була заміжня, а Володимир одружився з дочкою Петра Аркадійовича Столипіна та Ольги Борисівни Нейгард з Оленою Петрівною [7]. В 1915 році в них народилась донька Ольга Володимирівна (померла у 1948 році), а в 1916 році — дочка Марія Володимирівна [15, 208]. 20 січня 1920 року більшовики розстріляли родину Щербатових. Столипіни (Ольга Борисівна з двома дочками та сином) якраз гостили у Щербатових в місті Немирові. Тоді ж було вбито і дочку П.А. Столипіна [2]. На щастя дружина Володимира Щербатова Олена Петрівна з двома маленькими дочками встигла врятуватись. Виїхала за кордон до Італії. Щербатови проживали в чудовому палаці Григорія Сергійовича Строганова, що знаходився на Via Sestina 59 у Римі до середини 30-х років. В 30-х роках Олена Столипіна-Щербатова вийшла заміж за Вадима Волконського. Померла в 1985 році, похована в Савойє (Франція). Марія Володимирівна проживає в Римі. Була заміжня (чоловік помер) за князем di Serego Alighieri. Мала 5 дітей (син помер від раку).

Рідний брат Олексія Григоровича, Олександр Григорович Щербатов (1850—1915), та його дружина з 1879 року, Ольга Олександрівна Строганова (9 вересня 1857 року — 1944), дочка Олександра Сергійовича Строганова та Тетяни Дмитрівни, уродженої Васильчикової, двоюрідна сестра Марії Григорівни Щербатової, займались вивченням країн Сходу (Індія, Цейлон) [32]. Своїм коштом вони подорожували, вивчаючи культуру, історію, побут та звичаї мешканців цих країн, а Олександр Григорович, як економіст і президент Імператорського Московського Товариства Сільського Господарства (1892—1905), займався дослідженням економіки Індії. Були надруковані багато іллюстровані довідники про Індію. Залишились спогади подружжя Щербатових про ці країни [32]. В Олександра та Ольги Щербатових були діти: Дмитро (1880—1882), помер в дитинстві, Олександр (1881—1915), Георгій (1897—1976) та Олена (1889-?). Олександр Олександрович був одружений з Софією Сергіївною, уродженою Васильчиковою (1879-?), дочкою кн. Сергія Іларіоновича Васильчикова та кн. Марії Миколаївни Ісакової. Мав двох дочок Марію (1908—1950) та Ксенію (нар. 1912) [15, 208]. Зараз Ксенія Олександрівна Щербатова та її дочка баронеса Єлен де Людінгаузен є засновниками Строгановської фундації (заснована у 1992 році в Нью-Йорку) [21].

Строгановська фундація сьогодні підтримує за свої кошти реставрацію та відновлення Строгановського палацу в Петербурзі на Невському проспекті. Та повернення пам'яті своїх відомих родичів.

Потоцькі — один з найвідоміших і найбільш могутніх магнатських родів Речі Посполитої — залишили досить помітний слід як в історії Польщі, так і в Білорусії, Україні, насамперед у Подільському, Брацлавському, Белзькому, Руському і Краківському воєводствах, займали державні посади в Речі Посполитій, а згодом і в Російській імперії.

Сучасні Потоцькі та Строганови проживають у Польщі, Америці, Франції, Італії, Англії тощо. Щодо Строганових та Щербатових — вони досить жваво цікавляться історією своїх родин, родичами, зв'язками між родинами. Строгановська фундація робить багато корисних справ щодо повернення культурних та історичних ціностей.

Література і джерела

1. Державний архів Вінницькоі області, м. Вінниця. Фонд 880. — Опис 1. — Справи: 2, 3, 8, 10, 11, 23, 24, 26, 28, 33, 34, 49.

2. Фонд Р. 5257. — Опис 1. — Справи: 1, 2, 3, 7, 9, 13.

3. Центральний Державний історичний архів України, Київ. Фонд 49. — Опис 2. — Справи: 5, 96, 1758.

4. Фонд 49. — Опис 3. — Справи: 1, 17, 25, 28, 168, 180, 267, 268, 269.

5. Фонд 2214. — Опис 1. — Справи: 7, 225.

6. Фонд 442. — Опис 857. — Справа: 225.

7. Інститут рукописів Державної Національної бібліотеки ім. Вернадського. — Фонд 87. — № 981—983.

8. Граф Бобринский А. Дворянские роды, внесенные в «Общий Гербовник Всероссийской Империи». — СПб., 1890. — Ч. 1—2.

9. Введенский А.А. Дом Строгановых в 16—17 вв. — М., 1962.

10. Введенский А.А. Происхождение Строгановых. — Вологда: 1923.

11. Великий князь Николай Михайлович. Саитов В.И. Московский некрополь. — СПб., 1907. — Ч. 1—3.

12. Великий князь Николай Михайлович. Шереметевский В.В. Русский провинциальный некрополь. — М., 1914.

13. Винклер П.Л. Русская геральдика: история описания русских гербов... — СПб., 1892—1894. — Вып. 1—3.

14. Власьев Г.А. Потомство Рюрика. — СПб., 1906—1917. — Ч. 1—4.

15. Дворянские роды Российской империи Т. 1—4. — СПб., 1993—1995.

16. Демин Л.М. В дальних странствованиях. Рассказ о путешественниках Щербатовых. — М., 1984.

17. Князь Долгоруков П.В. Российская родословная книга. — СПб., 1854—1857. — Ч. 1—4.

18. Именитые люди Строгановы. — СПб., 1842.

19. Историческая записка о Немировской гимназии 1838—1888, составленная Стрибульским С.Г. — Немиров: 1888.

20. Кривошея І.І. Потоцькі на Уманщині. 1-я половина 19 ст. — К.: «Знання» України, 1999. — 35 С.

21. Кузнецов С.О. Дворцы Строгановых. — СПб., 1998.

22. Кн. Лобанов-Ростовский А.Б. Русская родословная книга. — СПб., 1895. — Ч. 1.

23. Любимов С.В. Титулованные роды Российской империи. — СПб., 1917. — Ч. 1—2.

24. Малаков Д.В. Минуле Немирова. — К., 1998.

25. Маркина В.А. Магнатское поместье на Правобережной Украине. — К., 1961.

26. Граф Милорадович Г.А. Родословная книга Черниговского дворянства. — СПб., 1897. — Т. 2. — Ч. 6.

27. Онучин А.Н. Родословная роспись Строгановых (практическое пособие). — Пермь, 1990.

28. Потомство Рюрика Т. 1. — Кн. Черниговские. — Ч. 3. Составил Г.А. Власьев. — СПб., 1907.

29. Речи, говоренные на заседании императорского общества истории и древностей Российских 4 мая 1882 года, посвященных памяти Графа С.Г. Строганова. — СПб., 1882.

30. Русский некрополь в чужих краях. Вып 1. Париж и его окрестности. — Пг., 1915.

31. Устрялов Н.Г. Именитые люди Строгановы. — СПб., 1842.

32. Щербатова О.А. По Индии и Цейлону. Путевые заметки 1890—1891. — М., 1892.

33. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кін. 14-го до сер. 17-го ст. — К., 1993.

34. Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. — Warszawa-Wroclaw 1988. — t. XI. — Ziemie russkie korony. Wojewodstwo Braclawskie. — S. 218—232, 255—272, 428—485.

35. Arystokracja. Oprać. M. Miller, Warszawa, 1993.

36. Dworzacek W. Genealogia. Tablice. — Warszawa: 1959.

37. Kamolowa D. Po zbiory retkopisów w bibliotekach i muzeach w Polsce, Warszawa, 1988.

38. Lenczewski T. Genealogie rodow utytulowanych w Polsce, t. 1, Warszawa, 1995.

39. Lojek J. Dzieje piltkney Bitynky, Warszawa 1982.

40. Lojek J. Potomkowie Szczesnego. Dzieje fortuny Potockich z Tulczyna 1799—1921, Lublin 1980.

41. Minczewa-Gospodarek K. Portrety rodziny Potockich w zbiorach Wilanowskich, Warszawa, 1975.

42. Slownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów slowiańskich/ — Warszawa / Pod red. F. Sulimieskiego, B. Chlebowskiego, W. Walewskiego, t. 1—10 — 1880—1902.

Предыдущая страница К оглавлению Следующая страница

 
 
Яндекс.Метрика © 2019 «Крымовед — путеводитель по Крыму». Главная О проекте Карта сайта Обратная связь